Тренд на українську кухню — приємне явище в нашій ресторанній культурі. Але продиктований він не лише патріотичними настроями в суспільстві. На жаль, зростання цін на імпортні інгредієнти та ускладнена через війну логістика також змушують переходити на місцевий продукт.
Тому на місці улюбленого багатьма Чангу власники відкрили український ресторан Чакри, додавши трохи національних мотивів в інтерʼєр, що готувався під оновлений Чанг. В цілому, вийшло непогано, але, як на мене, атмосфера не передає українського настрою та душевності.
Концепція кухні — зрозумілі українські страви із легким сучасним подихом.
Ресторан відкрився лише місяць тому, тож меню поки що стисле, але над ним працюють.
Оптимізація процесів помітна, бо ті самі продукти задіяні і в закусках, і в гарячих та основних стравах. Так, це ресторанна практика, але тут вона доволі відчутна. Але все, що ми куштували було смачно.
Почали ми із холодця з півня. Насичений за смаком, без додавання желатину. Такий, як на улюблених святкових застіллях. Це must try.
Вареники з картоплею, шкварками і грибним соусом, як домашні. Тісто тонке та ніжне. Теж дуже рекомендую.
Також нас пригостили тюлькабротом. Темний хліб на заквасці, цибуля, мариновані томати (смачні) і тюлька. Але, як людина народжена у приморському місті, я знаю тюлечку й краще. У цій мені було забагато оцету, вона була більш маринованою. А я віддаю перевагу саме слабосоленій.
На основі страви були котлета по-київськи та ребра з пюре. Котлета смачна та соковита. Ребра теж непогані, але не здивували.
З десертів, на жаль (чи на щастя 😅), не було, що обрати. Їсти солодкі вареники після солоних вже не хотілося, а морозиво — нецікаво. Хотілося б побачити, наприклад, класний медовик та вергуни.
Страви смачні, але хотілося б більше вибору. Бо багатьох улюблених страв тут не знайти. Особисто мені не вистачає деяких українських спеціалітетів типу кровʼянки, дерунів, класного баноша, голубців, не пряного оселедця, а нашого українського типу дунаєчки. Телячі щічки я б прибрала, бо вони скрізь і не мають відношення до української кухні. Мені здається їх, як салат цезар, вставляють в меню, бо це начебто безпрограшна страва, яку багато хто любить. Я теж люблю, але в ресторанах ніколи не замовляю.
Кажуть, кровʼянка дуже на любителя. Можливо, вона подобається не всім, але це класний спеціалітет. І, до речі, не лише у нас. У Великобританіі це також частина національної кухні. Там кровʼяну готують з гребінцями, наприклад.
До обслуговування немає питань. Офіціант був дуже уважний, швидко реагував і відповідав на всі питання про страви та напої.
Карта українського алкоголю поки що невелика, але вона поступово поповнюється. Вже можна знайти хороші українські вина, дистиляти та настоянки.
У цілому страви смачні, обслуговування добре. Помітно, що над удосконаленням меню ще працюють — розпитують та вислуховують усі зауваження та побажання.
Я б сюди повернулась із задоволенням на оновлене меню, бо тут вміють готувати. Але покі що для мене не має «якоря», на який мене потягнуло б знову зараз.