Багато розмов до відкриття та багато хороших відгуків після — ще в березні на київському Подолі відкрився ресторан кримськотатарської кухні Селям. Через півторарічну відсутність у Києві, я дійшла туди тільки зараз. Але я навіть люблю оцінювати ресторани через певний час після відкриття, коли спадає ажіотаж і налагоджуються робочі процеси.
Затишний заклад ресторатора Алекса Купера знаходиться між Поштовою та Контрактовою площами на вулиці Сагайдачного. На мій погляд, це новий формат кримськотатарського закладу в Києві. Відомі усім Musafir та Софра, при всій моїй симпатіі до них, не претендують на звання ресторану, хороших кримськотатарських кафе — цілком. Селям же підвищив планку. Утім аутентичність страв, як відзначив в одному з інтерв’ю сам Купер, не 100%. Останнім часом ресторатори наче знімають з себе відповідальність і одразу кажуть «а ми і не прагнули аутентічності». Однак, в цьому випадку це не мінус, тим більше, очевидне бажання та старання все ж дотримуватися канонів кримкотатарської гастрономічної культури.
Чесно, не було багато очікувань, бо я не великий прихильник Шалому чи Молодості, наприклад. Але враження від Селяму дуже приємні.
Інтер’єр закладу затишній, в спокійних природніх кольорах та фактурах, сподобалась лляна форма персоналу та гарний посуд — якісні деталі завжди важливі. Загалом, атмосфера сприяє теплим сімейним чи дружнім застіллям. Хоча трохи відчувається якась мережевість, можливо, через ті навушники в офіціантів та легку метушню, що трохи мінусує душевність.
Меню не розтягнуте, що мені подобається. Так увага гостей та майстерність кухарів концентруються на певних стравах. І хоча меню не велике, є що вибрати і є за чим повернутись ще. Є овочеві закуски та салати, смачний хліб, багато мʼясного, але, звичайно, без свинини. Є кримськотатарські спеціалітети. Чек середній.
А тепер детальніше. В Селям я прийшла зі своїм чоловіком на вечерю. Ми гуляли і потрапили під сильний дощ, тож я була наскрізь мокра і попросила хостес, яка проводжала нас до столика, принести мені плед. Вона сказала «так, звичайно», але пледа я так і не дочекалась. Потім чоловік замовив розливне пиво, але принесли пляшку. Звичайно, вибачились та поміняли, але здалось, що ті навушники у офіціантів більше відволікають, ніж допомагають.
Замовлення виконують дуже швидко, навіть при заповненому ресторані. При цьому була витримана правильна пауза між закускою та основною стравою.
Ми замовляли квашені томати, манти та чебуреки з бараниною, шашлик з телячої печінки. Все було смачно. Печінка дуже ніжна. Готується в курдюку, що зберігає її соковитість і додає смаку. Манти соковиті та з хорошим тістом. Чебуреки мені також сподобались. Тісто ніжне та хрустке. Але дуже жирні, як і манти. Замість соку, який мав би бути всередині з мʼяса, цибулі та зелені, з них прям тече жир. Мені є з чим порівняти, бо в рідному Маріуполі завжди були найсмачніші чебуреки. Так чомусь склалося, бо, вочевидь, греки Приазовʼя майстри у цій справі. І поки що смачніших чебуреків, ніж там, я ніде не їла. Хоча в Селямі вони дуже достойні. Добре, що офіціанти пояснюють, як їх їсти, але шкода не всі дослухаються, бо я часто спостерігаю, як хтось їсть чебуреки виделкою та ножем 🤦♀️ Цього разу за сусіднім теж були дівчата, яка різали чебуреки і моє серце ножем.
Після такої жирної їжі іноді хочеться випити міцний та несолодкий дижестів. Якийсь дистилят, щось типу грапи, чи української палиночки, або щось травʼяне типу Chartreuse. На жаль, з дижестівами в Селямі не склалося. Нам запропонували лише три солодких лікера, але це зовсім не те. Я розумію, що міцні напої виходять за рамки кримськотатарської культури, але ж так само лікери та коктейлі, тож чому б не зробити хоча б якийсь вибір.
Загалом враження приємні, їжа смачна. Я розумію, що маленька неуважність, якщо вона не системна, то дрібниці. Але я тут саме для того, щоб звертати увагу на всі деталі. Чи повернусь я ще в Селям? Так, із задоволенням! Але креончік пріхоплю із собою 🙂